Угнів

Коротка довідка
Угнів – місто в Сокальському районі Львівської області
Перша згадка – 1360 р.
Магдебурзьке право – 1462 р.
Населення – 1007 осіб
Площа – 2,48 км²
Водойма – р.Солокія
Координати: 50°22′05″ пн. ш. 23°44′52″ сх. д.
Найближчі міста – Рава Руська (20 км) і Белз (21 км)

Невелике місто районного значення відоме як найменше місто в Україні.
Розташоване всього за 2 км від польського кордону, на р.Солокія, яка бере витоки з Польщі і впадає в Західний Буг.

Угнів – одне з найдавніших міст Західної України.
Тут залишили слід історії і народи від часів Київської Русі аж до сьогодні! Це і давні вали – «ровесники» княжої доби, і костел в стилі бароко, що залишили нам поляки, і церква у візантійському стилі, і єврейська синагога, і старі хатини, в яких досі мешкають люди.

Історики вважають, що Угнів був одним з Червенських городів. Щоправда тоді він ще не був містом, а лише поселенням, яке відігравало роль сторожового форпосту.
Вперше в літописних згадках місцевість згадується щойно у 1360 р. На цей час Угнів вже був містом-фортецею Белзького князівства. З чотирьох сторін він був захищений валом і глибоким ровом. Саме тому на гербі міста зображена оборонна вежа і мурована стіна.

01 Герб Угнова

У другій половині XIV століття Белзька земля кілька разів переходила з рук у руки, доки остаточно не відійшла до володінь Королівства Польського. У 1462 році польський король Казимир IV видав грамоту-привілей власникові Угнова Сигизмундові з Радзанова, якою дозволив йому замінити село Угнів на місто і розбудувати його на магдебурзькому праві. Привілей дозволяв влаштовувати двічі на рік ярмарки для всіх купців і населення. Завдяки цьому почало стрімко розвиватися ремісництво, головним чином шевство. Окрім того тут працювали ткачі, гончарі, ковалі, кушнірі, які забезпечували своєю продукцією містян княжого Белза. В той час активно будуються величні храми і нові будинки.
Найважчим для міста було XVII ст.: татарський напад, епідемія, велика пожежа, козацькі походи часів Хмельниччини. І все ж місто продовжувало жити і розвиватись.
В кінці XIX ст. місто налічувало 5 тисяч мешканців.
Після розпаду Австро-Угорщини у листопаді 1918 року Угнів був включений до Західноукраїнської Народної Республіки, але після поразки українських військ опинився в межах Другої Речі Посполитої. 1914-1919 роки далися місту взнаки: кількість мешканців впала до 3 тисяч. Новим поштовхом для розвитку містечка стала побудова вузькоколійки і до вибуху ІІ світової війни Угнів налічував майже 4 тисячі мешканців, головним чином поляків.
Майже повний занепад Угнова пов’язаний з Другою світовою війною.
У 1939 р. більшовики увійшли до міста. По березі річки Солокія простягнувся німецько-радянський кордон. Деякі євреї залишили місто ще до вторгнення німецької армії, але більшість їх було знищено в концтаборі Белжця (на території сучасної Польщі).
Після війни Угнів був спочатку повернутий до Польщі, але після коректування кордону у 1951 році відійшов до Радянського Союзу. Після сумнозвісного обміну територіями поляки виїхали вглиб Польщі, українців виселили на Тернопільщину.

Якщо в давні часи «червені городи», серед яких й Угнів, були західним оплотом руської землі і жвавим торгово-ремісничим центром, то тепер найменше місто України перебуває у глибокому занепаді.
Угнів немов заснув в очікуванні, коли повернеться його давня слава. Попри це у містечку функціонує міська рада, середня школа, аграрно-будівельний ліцей, дитсадок, філія Ощадбанку, міжрайонний наркологічний диспансер, лікарська амбулаторія, відділення зв’язку, Народний дім і бібліотека.

Оскільки Угнів розташований далеко від промислових комплексів, то екологія мало забруднена.
Місто оточене зі всіх сторін лісами. Вони забезпечують людей паливом, деревообробним матеріалом.

Видатні постаті Угнова
Колись Угнів називали «Назаретом галицької інтелігенції». З маленького містечка до 1946 року вивчились: 53 священики, 19 адвокатів, 6 аптекарів, 12 інженерів, 5 випускників торгової академії, 40 народних вчителів, 6 професорів високих шкіл.
Тут народився отець Северіян Степан Бараник, який був заарештований НКВС і помер мученицькою смертю в тюрмі Дрогобича. На стіні церкви є меморіальна дошка, присвячена блаженному новомученику УГКЦ отцю Северину.
В Угнові проживав і працював знаменитий лікар Йосип Кос. До сьогодні збереглася будівля, в якій він жив. Саме в родині Йосипа і Марії Кос народився один з найвідоміших вихідців з Угнова – знаменитий композитор Анатолій Кос-Анатольський.
Інші видатні постаті Угнова:
Гентош Іван – український поет і прозаїк;
Дідицький Богдан — історик, журналіст, письменник;
Камінський Андрій — український письменник і публіцист;
д-р Козак Іван – в’язень Берези Картузької;
Мирослав і Тарас Онишкевичі, які народилися тут і боролися за Україну у складі УПА;
Решетило Степан Семен – церковний діяч, талановитий провідник і організатор масових народних місій.
Варто теж згадати Артура Гроттгера. Адже саме в угнівському костелі він планував вінчання. Відомий польський художник відпочивав влітку 1866 року у Диниськах поблизу Угнева, а на богослужіння до угнівського парафіяльного костелу приходив разом з нареченою Вандою Монне.

Старовинне містечко має відбитки різних історичних епох. Є навіть залишки часів княжої доби! На плані Угнів мав вигляд чотирикутника, оточеного оборонними валами, які ще й досі проглядаються в терені.

Екскурсія
1. Церква Різдва Пресв. Богородиці, XVIII–XX ст.
2. Каплиця-усипальня Жуковських, 1870 р.
3. Синагога і Хедер (недіючі, тепер ­— Аграрно-будівельний ліцей), ХХ ст.
4. Історико-краєзнавчий музей
5. Костел Внебовзяття (Успіння) Пресв. Діви Марії, 1695 р. (недіючий)
6. Монастир і школа сс. Феліціанок (тепер – загальноосвітня школа), поч. ХХ ст.
7. Водяний млин, II пол. XIX ст.
8. Старовинна колона

При в’їзді до міста зі сторони Рави-Руської, при самій дорозі, по праву сторону височить старовинна колона. За нею помітно двоповерхову будівлю. Це старий, ще австро-угорських часів будинок, в якому зараз міститься медичний заклад.

Старовинна колона
Приблизно через 300 м, теж праворуч, в глибині бічної вулиці видніється Церква Різдва Пресвятої Богородиці. На подвір’ї церкви стоїть дерев’яна дзвіниця, збудована у 1780 р.

1. Церква Різдва Пресв. Богородиці_ (1а)   Церква Різдва Пресвятої Богородиці

1. Церква Різдва Пресв. Богородиці_ (6)

Фасад церкви

1. Церква Різдва Пресв. Богородиці_(7) Дзвіниця_
Дерев’яна дзвіниця на подвір’ї церкви

Першу дерев’яну церкву на цьому місці збудовано у 1500 році, але в 1780 році ця церква згоріла. Від того часу історія церкви – це постійні видозміни, реконструкції і добудови. Спочатку міщани відбудували її в той спосіб, що вимурували пресвітерій з цегли, а решту збудували з дерева. У 1855-57 роках дерев’яну частину розібрали і фундатори Степан і Пелагія Жуковські побудували власним коштом нову церкву з цегли. На початку ХХ ст. були добудовані галерея і бабинець, перероблені хори та інше. У 1933-36 роках церкву розмалював митець Дем’ян Горняткевич.
Прагнучи наслідувати жовківський приклад Буцманюка, він написав на склепіннях храму сюжет на тему Покрови, де з однієї сторони – апостол Андрій, князь Володимир, княгиня Ольга і Феодосій Печерський, а з іншої сторони – король Данило Романович, гетьман Іван Мазепа, митрополит Андрей Шептицький, поет Тарас Шевченко та військовий діяч Дмитра Вітовський

1а. Церква Різдва Пресв. Богородиці - стінопис (1) стінопис Покрова    Стінопис пензля Д.Горняткевича «Покрова»

1а. Церква Різдва Пресв. Богородиці - стінопис (7)  Інтер’єр церкви

В міжвоєнний період церква вважалась однією з перлин сакрального розпису Галичини. Недаремно у тому ж 1936 році, захоплений зовнішнім і внутрішнім виглядом нової церкви, перемишльський єпископ Йосафат Коциловський звернувся до угнівців зі словами: «Ваша церква може бути єпископською кафедрою!».
На жаль, після війни у церкві розмістили машинно-тракторну станцію. За той час деякі постаті на славетному стінописі були замальовані, і, на відміну від жовківського храму, ще й досі не відновили.
Вже у 1956 році церква знову відкрила двері для вірян – греко-католиків і православних московського патріархату водночас!

Неподалік церкви знаходиться міський цвинтар, на якому серед хрестів і гробівців виділяється капличка Жуковських (1870 р.). Ці славетні мешканці Угнова та його меценати побудували українську школу-бурсу для хлопчиків, а також заснували фонд, коштом якого українська молодь мала змогу вчитися в гімназіях та університетах.

Каплиця родини Жуковських Фундатори Степан і Пелагія Жуковські
Міське кладовище є дуже старим. Як засвідчують написи на хрестах, найстарші поховання датуються серединою XVII ст. Саме тут поховані батьки композитора Кос-Анатольського – Йосип та Марія.
Чималу частину давнього цвинтаря займають польські поховання.
Якщо польські могили хоч якось збереглися, то від єврейського кладовища не залишилося і сліду. У 1954 р. його зрівняли із землею, а на звільненому місці спорудили автобазу.

2 Каплиця Жуковських (1)

2 Каплиця Жуковських (2)

Пам’яткою про єврейське минуле Угнова залишилась велика цегляна синагога ХХ ст. в стилі модерн, яку перетворено в майстерню при ПТУ (тепер – ліцей). Обабіч синагоги – двоповерхова будівля колишнього хедера – іудейської школи, яка тепер теж знаходиться в розпорядженні училища. Обидві будівлі досить надійно приховані від дороги за соцреалістичними корпусами ліцею.

3. Угнів Синагога   Будинки хедера і синагоги

3 Синагога_ (2)

Синагога

В кінці вулиці вже видно потужну брилу костела, але варто зупинитись дещо раніше – біля невеликого дерев’яного будиночка, в якому знаходиться міський краєзнавчий музей, створений на громадських засадах краєзнавцями міста подружжям Губені.

4 Краєзнавчий музей_ (1)

4 Краєзнавчий музей_ (3)
Угнівський краєзнавчий музей

В приміщенні музею представлений побут, унікальні старовинні одяг і взуття мешканців Угнова. Тут можна роздивитися і навіть потримати в руках особливі угнівські чоботи, підошва яких прибивалася крихітними дерев’яними цвяшками і які були надзвичайно теплими, бо не мали швів. Шилися такі чоботи на одну ногу – на фото в музеї можна розгледіти, як кумедно це виглядає. Але коштували вони дуже дорого, тож купити їх міг далеко не кожен. За угнівськими чоботами, приїздив до міста Іван Франко і навіть написав статтю про домашні промисли місцевих майстрів.

Гордістю угнівських жінок були дамаські хустки розміром близько чотирьох квадратних метрів, зав’язані над чолом „у чуб”. За одне жіноче вбрання перед Першою світовою війною треба було заплатити близько 200 австрійських крон, на той час захмарну суму (до прикладу, корову можна було купити за 500 крон). На шиї угнівчанки носили намиста  –  від трьох до дванадцяти разків справжніх коралів, прикрашених посередині одним або двома золотими дукатами, за один такий дукат на той час можна було збудувати хату. Але зав’язувати хустку в чуб мали право далеко не всі міщанки. Дівчина, яка виходила заміж за угнівчанина і переселялася сюди з сусідніх місцевостей, спершу мала кілька років прожити у місті і лише тоді отримувала привілей зав’язувати хустку в чуб. На старих світлинах можна побачити, наскільки суворо стежили за дотриманням цього правила.

Костел Внебовзяття (Успіння) Пресвятої Діви Марії

5. Костел Успіння (1)

5. Костел Успіння (2а) (3)
Перший костел заснував Белзький воєвода Сигизмунд з Радзанова, який у 1470 році надав гроші для римо-католицької парафії в місті. Містяни збудували дерев’яний костел.
Сучасний костел, вже третій на цьому місці, був побудований за проектом архітектора Войцеха Лєнартовича (який був автором і костелу у Варяжі) на гроші любачівського каштеляна Христофора Дуніна та його дружини Маріанни з роду Заборовських. Освячення відбулось 21 серпня 1695 року, про що свідчить табличка на фасаді, знайдена при реставрації 1922 року. Стіни костелу мають 1,5 м товщини, і доволі міцні. Старі люди кажуть, що до розчину, яким його мурували, будівничі додавали яйця.
Під час Першої світової війни внаслідок артилерійського обстрілу костел було пошкоджено — збито одну з веж. У міжвоєнний період храм був реконструйований — відновлено вежі, але змінено їхні розміри та форми.
Костел був закритий у 1951 році, після приєднання Угнова до УРСР, коли польське населення було перевезено до Польщі. Парафіяни забрали з собою більшість костельного начиння, в тому числі амвон і усі вівтарі. Зараз ці рештки угнівської величі зберігаються в костелах Томашова Любельського, Тарношина та Диниськ.
Радянська влада перетворила бароковий храм на склад міндобрив. Нові господарі розширили вхідні двері, через що стіна дала тріщину. Але загалом костел перебуває у досить непоганому стані, а на стінах подекуди навіть збереглися оригінальні фрески. Вівтарі та амвон вивезли до Польщі віряни під час виселення польської громади. Оскільки католиків в Угнові зараз небагато, храм стоїть пусткою.
У 2000-х роках костел був переданий Державному історико-культурному заповіднику в м. Белзі, а у 2007 р. відбулися деякі реставраційні роботи.
Щороку в Угнові відбуваються українсько-польські транскордонні зустрічі, під час яких обов’язково правиться у храмі. На своє храмове свято приїжджають помолитися у костелі близько 300 осіб з Польщі.

Але крім історії повстання костела, його руйнації і початків відродження, є ще й потойбічна сторона життя святині. Деякі мешканці стверджують, що бачили на світанку ксьондза, який ходив навколо костелу. Подейкують, що за життя він не відправив якогось фрагменту із Служби Божої і тепер покутує провину аж до Страшного Суду.

На подвір’ї позаду костела росте величний ясен, якому близько 400 років і якого не обійме навіть четверо осіб. Дерево особливе ще й тим, що його радо усі обіймають, моляться із ним та навіть кажуть, що бажання, задумані біля нього, здійснюються.

6 Ясен Павліковського (1)

6 Ясен Павліковського (2)

Ясен Ґ.Павліковського

Цей ясен у 2011 році оголошено пам’яткою природи і присвоєно ім’я Яна Ґвалберта Павліковського, ідеолога польської природоохороної справи і автора першого польського закону з охорони природи (1934 р.).

Відразу за костелом знаходиться колишній монастир і школа сестер Феліціанок (в наш час – середня школа).

7. Монастир Феліціанок (1)
Будинок монастиря сс. Феліціанок

Декілька кроків за ним – збережені рештки старих міських земляних валів та вбудований в них радянський бункер з поч. 40-х рр.

Якщо ви прямуєте до Белза, то останньою з пам’яток Угнова буде водяний млин з II пол. XIX ст., в якому частково збереглись старі механізми.

9 Млин (1)

9 Млин (3)

Старовинний млин Збережений механізм млина